Вшановуємо хліборобську працю

ХЛІБОРОБСЬКОЮ ПРАЦЕЮ

СЛАВНА ЗЕМЛЯ

(сценарій свята)

Мета: Вшанувати хліборобську працю.

Серед степів село моє чудове

Там на світання запахи медові,

Теплом вітрів овіяні степи,

А в цьому краї народились ми.

Стоїть, заціловане всіма вітрами,

Колиска любові і пісня душі.

Тут стелеться легко дорога до мами

Стежина дитинства веде в спориші.

Село наше красиве і квітуче, але все ж справжньою його окрасою є люди. Ми бачимо їх щодня, вони живуть поруч, вони скромні і працьовиті. Вони не звикли до слави, але їх щоденна праця – то джерело людської мудрості і самовідданості.

Господарям матінки-землі, мудрим, самовідданим, невтомним, натхненним трудівникам, хто розумом і руками, серцем і душею з великою любов’ю до праці взяли на себе найважчу і найважливішу турботу – працювати на цій землі, хочемо вклонитися доземно.    

Честь й слава хліборобам,
хай звучать для вас пісні!
Хлібороби хліб нам роблять
Знайте ви про це усі.
На руках у них буває
Пил, земля та не дарма
Кожен скаже, кожен знає:
Кращих рук, як ці нема!

Спасибі, вам усім, у кого руки роботящі,
Живіть же вічно в хліборобськім щасті.
Щоб хліб, як сонце сяяв на столі,
Леліяний жіночими руками.
Уклін земний працівникам землі,
Що творять чудо власними руками!

Для вас вітання від учнів 2 класу

Прекрасна, хвилююча робота ростити хліб:  з маленької зернини починається він. Ось вона – на долоні золота краплина. Кидаєш її в землю і чекаєш, чекаєш, коли з’явиться на світ зелений паросток – провісник майбутнього врожаю.

Він з’являється несподівано. Дитинно-ніжний і тендітний, довірливо простягає до сонця листочки, і життя його в твоїх руках, хліборобе. Нагодуй його, збережи його від хвороб, захисти від шкідника, викохай.

І не буде тобі спокою, доки той проросток не стане міцним стеблом, доки вщерть не наллється зерном вусатий колос.

Праця землероба славна урожаєм,
працю трударів всіх славити пора.
І сьогодні щиро ми усіх вітаєм,
Вам сьогодні зичим теплі ці слова.


Нехай же з року в рік, і з роду в рід,
Не буде хліборобам переводу.
Хай працю їхню славлять щиро люди,
Аж поки сонце ллє на землю світ.

Танок від учнів 7, 8 класів

В давнину говорили : «Як людина ставиться до хліба – така у нього і душа». Так. Хліб найголовніший, найдорогоцінніший плід людства. У нас на Україні ведеться так, що хліб у хаті – то багатство, сіль – то гостинність і щирість. Завтра, як і сьогодні, і вчора, день у вашому домі почнеться зі звичного – виймете з хлібниці паляницю, відріжете скільки потрібно – і сім’я сяде снідати.

І мабуть тільки хтось зі старших згадає, що так було не завжди.

Слово учням 3 класу     (вірш)

Одвічно так велося: життя хлібороба, його достаток і добробут залежали від врожаю. Через те й говорять: як вродить жито, то будемо жити. 

Важкою є праця хлібороба. Це і недоспані ночі, напружені дні, висушене сонцем обличчя .

        Люблю гарячу літню пору,

        Коли у полі батько й син.

        Збирають урожайне море

        Під безперервний шум машин.

        Пропахлі житом комбайнери

        Цінують кожну жнивну мить, –

        Бо золоті оці центнери –

        То чесна праця, гордість, міць.

Запрошуємо на сцену учнів 4 класу

Все міняється в цьому світі, уряди приходять і йдуть, політичні зірки сходять і гаснуть на нашому небосхилі, укрупнюються і ростуть міста. А сільська праця, як і раніше, необхідна всім і кожному. Плодами праці сільських жителів користується кожна людина в нашій країні. Всі, хто знаходиться у цій залі, справжні успішні люди, представники господарств, які, не зважаючи на всі примхи сьогодення, живуть, працюють, вирощують для нас із вами хліб, допомагають утримувати нашу школу в належному стані, організовувати харчування учнів. Висловлюємо їм нашу щиру дяку і шану!

До вашої уваги вистава «На перші гулі»

НА ПЕРШІ ГУЛІ

( пісня «Через сад-виноград»)

 Василина й Олена.

Олена (лукаво). Мамо, мамо!
Василина. Чого, дочко?
Олена. Скільки буде оце мені років?
Василина. Скільки років? (Думає.) В Петрівку оце, мабуть, вісімнадцять піде О цій порі я вже дівувала, а ти досі, мабуть, думаєш, що ти маленька?

Пауза.

Олена (соромливо). Мамо, мамо, я хочу вам щось казати.
Василина. Той кажи.
Олена. Може, вже мені на вулицю ходити можна?
Василина (сміється). Бач, куди вона хилить, а я собі й байдуже. Хай же тобі, дочко, про це ще й не сниться!
Олена. Чого, мамо?
Василина. Батько не пустить — того.
Олена. А тато про це й знати не будуть. (Тулиться до матері. Гаряче.) Мамо, пустіть!..
Василина (нерішуче). Ну, та нехай же побачимо.
Олена. Сьогодні пустіть!
Василина. Ще побачимо, що батько скаже.
Олена. Ні, ні, годі вже — татові про це байдуже, аби ви пустили. (Віддихає з полегкістю.) Ох!.. Пустили...

(пісня «Очі сині та сині»)

II

Із-за хати виходить Савка в кожусі наопашки.
Савка. Олено, загнала корову?

Олена (швидко). Загнала, тату.
Савка. Гляди! (Позіхає й потягається.) Ех!.. Ти, Василино, завтра не буди мене рано. В церков, хай бог простить, не піду. Хоч раз на тиждень висплюся до ладу.
(Олена швидко зіскакує з місця, щось швидко шепче матері на вухо.)
Василина (голосно). Спитайся в батька!

 Савка. А що там таке?
Василина (сміється). Та я вже не знаю, як і казати. Оце ждемо, щоб ти, старий, поблагословив дочку на дівування.
Савка (здивований). Дівувати ? Ось як піду я в хату та візьму батіг довгий, то так поблагословлю, що зразу де та й охота дінеться. Дурний якийсь .вигадав ті гулі проти ночі! Спати! (Зразу щось пригадавши.) О, бач, я був і забувся уже: тут ось така трапилась морока, що не знаю вже, яку й раду дамо їй!
Василина. Яка морока?
Савка (сідає). Одколи живемо ми на цьому подвір'ї, не було ще помітно, щоб тут водилося що-небудь, а тепер чи не доведеться посвячувати і двір, і хату.
Василина (прикидається здивованою). От нехай бог милує, хіба що?
Савка. Невідома його знає, що воно таке завелося в нас. Оце іду спати, то вже й боюся: вчора давило щось уночі.
Василина. Чи ти бачив таке! Як саме?
Савка. А ось як: цеї ночі душно мені стало в хаті, я встав, пішов у двір. Ляжу, думаю, на возі, там не так парко.
Василина. Ну, ну! Я чула, як ти виходив.
Савка. До воза — а на возі, бачу, лежить уже наша Оленка. Чого це ти тут умостилась? Кажу їй: іди краще в хату. Одіслав її в хату, а сам ліг на її місце. Задрімав. Аж чую, шамотить щось до воза; підійшло, давай кожуха розкривати. Розкрило кожуха, далі починає лапою шарудіти по виду, поводило по лобі, по губах, по бороді, налапало вуса та як чкурне од воза, тільки бур'ян зашумів.
Василина (здивовано). Людина чи тварина яка?
Савка. Скидається ніби на людину.
Василина. Та що ж воно за потороча? Це чисте диво!
Савка. Та то ще не диво, а ось що диво: чорнобрива, вража потороча, ще й на козирку квітка! Тимоша, Бондаренкового парубка, знаєш? Капля в каплю до його схожий.

Василина сміється. Олена схоплюється, як вітер, тікає. Савка ловить її за руку.

Зажди трохи, дочко! Слухай, Олено, щоб мені отого казна-чого і в заводі не було! Чуєш? А то будеш ночувати в мене в коморі під замком. І сорому тобі немає! Тільки почала з печі злазити, вже парубків принаджуєш?
Олена (пручається в руках у батька, затуляється рукою). Одчепіться од мене з своїми парубками: вони мені потрібні дуже... Пустіть!
Савка. Отож зараз мені іди в хату та лягай спати. Так воно буде краще.
Олена (ідучи в хату). Завтра з хати увесь день нікуди не піду, ні їсти, ні пити не буду. (Пішла.)
Савка. Хай нам од того погіршає.
Василина. А я так гадаю: стала на порі — хай дівує
Савка. Коли ж вона у нас іще зовсім дитина;
Василина. Дівчина, як теє пиво, почало шумувати — не борони: швидше вишумує.
Савка. Успіє ще! І нашумується, й награється...

(пісня «Ой  полі криниченька») 

                                                  
Недалеко од двору чути парубоцький кашель: «А-хи!»

Савка. Чуєш? Ось хто цієї ночі спати не буде. Де ж то він тут принаду почув?
Василина (швидко). Стій, часом чи не до нашої? Ану, сховаймося.

Ховаються в сіни, прислухаються.

До воріт виходить Тиміш з квіткою на козирку, кашляє. Савка виходить із сіней, непомітно підходить до воріт.

Савка. Чи не застудився оце ти, Тимоше, що кашляєш раз по раз?
Тиміш (придивляється). Либонь, дядько Савка. Добривечір, дядюшко! З святим вечором!
Савка. Дякую, дякую. Кажу: чи не занедужав оце ти, Тимоше, що так гірко кашляєш?

Тиміш. Та, мабуть, таки трохи застудився. Копав я сьогодні рівчак на городі та, угрівшись, випив кухоль води холодної, то оце, мабуть, од того і кашель напав. (Стиха покашлює.)
Савка. Ну, то й чого б ото я, кашляючи, з дому виходив.
Тиміш (підходить ближче). Так субота ж сьогодні. Всі хлопці та дівчата на вулицю вийшли.
Савка. Всі, та не всі. От я, до прикладу, свою дочку в хату загнав, а воза в клуню закотив.
Тиміш. Якого воза? Що це ви кажете?

Савка. А як лягаю спати, то ще й дрюка кладу коло себе.
Тиміш. Про що це ви?

 Савка. Про те ж таки, що й ти знаєш.

 Тиміш. Щось ви говорите таке, чого я ніяк не врозумію. Мабуть, краще я піду собі. Добраніч!

 Савка (сміється). Іди здоровий!

Чути музики. ( Звучить весела українська народна пісня» )

Олена.(Раптом кидається, радісно.) Ой мамцю, музики! (Приграє губами, робить плечима рухи, ніби танцює.) Ой мамо рідненька, ой пустіть же мене, та ще й швидше, бо як не пустите, то серце моє розірветься на дві половини!

(Гірко.) Мала ще ти, кажуть!.. За плугом ходити — не мала, а на вулицю погуляти — мала... Бач, яка правда на світі. (Зітхає.) Ну, дарма... Мабуть, уже мені така судилася доля, щоб мій вік молодий проминув марно. Одягнуся в чорне,— піду в черниці запишуся. Або простуджуся та й кашляти буду. (Крізь сльози.) Буду кашляти та марніти, а далі умру...

Співає соловей (запис)

До вікна крадучись підходить Тиміш. Побачивши його, Олена полохається, далі махає йому руками, щоб не підходив. Тиміш манить її рукою, киває в той бік головою, звідки чути співи. Олена крутить головою,що не можна.

Тиміш (тихо). Ходім.

Олена (теж тихо). Не можна.

 Тиміш. Чому?
Олена (вигинається з вікна, тихо, але виразно). Не пускають...
Тиміш. Хлопці й дівчата казали, щоб я без тебе й на вулицю не вертався! Я і вчора приходив по тебе.

Олена (зітхає). Не можна.
Тиміш. Ну, то і я не піду без тебе. (Підходить ближче, бере її за руку, далі за другу.)

В хаті мов щось тріснуло — зводить лемент Василина.

Василина. А, трясця ж вашій мамі з такою роботою...

Олена (сполохано одпихає Тимоша). Мати! Мати проснулися, тікай швидше!..
Тиміш ховається за стіну, випускаючи її руки з своїх.
(Голосно до матері.) Хто ж тут такий? Нікого немає. (Пауза.)  То, може, вітер... то лист... то, мамо, вітер листом має! (Пауза.) Ну, самі дивіться. (Дає ознаку Тимошеві, щоб ховався.)
Тиміш трохи одсувається од вікна, тулиться до стіни. Олена ховається в хаті, на її місці з вікна вихилилась Василина.
Василина. А де це тут той вітер, що дівчині не дає
спати? (Побачивши Тимоша.) О, а це ж що за почвара сидить під хатою?
Тиміш. Я собі прохожала людина: сів трохи спочити. Це, бачте, так ваша хата, тіточко, мені вподобалась; іду собі, дивлюся: хатиночка, як лялечка, біленька, веселенька, думаю собі — дай я посиджу трохи коло цієї хорошої хати.
Василина (здержуючи усмішку). Бач, яка лисичка. Іди ж ото і не базікай мені отут!
Тиміш (улесливо). Тіточко, пустіть!
Василина (набирає суворого вигляду). Кого? Куди?

Тиміш. Пустіть, тьотю, а то не піду звідціля!
Василина. Хоч до самісінького ранку сиди, не пущу.
Тиміш (загрозливо). Ой дивіться, тьотю! Краще пустіть без клопоту!
Василина (позіхає). Так вмовляєш, що я би й пустила. Та батькове слово – закон. Сказано ж: НІ!(Зачиняє вікно.)

(Пісня «Нині вдома сама»)

Виходить Тиміш із опудалом. Становить його проти вікна, чіпляє до його папір і починає на два голоси розмову.
Тиміш. Добривечір!
— Здорові.
— А чи тут живе Савка Щербина?
— Тут, а нащо він вам?
— Коло млина у нашому Брусові була оце рада — парубків та дівчат громада. Розмовляли, дивувалися, що всі дівчата на вулиці, а Щербининої Олени немає. Писарів скликали, на папері писали, до Савки Щербини пересилали: дядюшко Савко, ще й ви, тітко Василино, дівчини Олени не баріть, не гайте, на піч не ховайте, до нас швидше на вулицю пускайте, бо як не будете дівчини на вулицю пускати...
У вікні з'являється Олена.
Олена (швидко махає рукою, щоб тікав). Тимоше, Тимоше!
Тиміш. Чого, Олено?
Олена. Тікай швидше... (Побачивши опудало.) Ой лишечко, яке страшне!.. (Знову першим голосом.) Тимоше, Тимоше, ховайся швидше, бо мати вхопили рогач та побігли в комору будити батька! Швидше!..
Із-за обох боків хати викрадаються Савка й Василина. Савка з батогом, Василина з рогачем. Зразу кидаються до опудала, далі мовчки спиняються перед ним.
Василина. Що воно за мара!..
Обоє розглядають опудало.
Савка. Чи в шинелі, чи в сюртуці...

Василина. І бриль на голові.

Савка. Ще й бриль цілісінький.
Олена (виходить на поріг, плаче). Тату! Мамо! Ідіть у хату! Чого ви завелися надворі? Нащо ви людей лякаєте серед ночі!
Савка. А ти не цвірінчи там,! Розумна яка вишукалася! Ти вже велика? Ти вже дівувати хочеш? Ти вже розумніша за батька? Ну, то й іди під три чорти з моєї хати! 

Тиміш. Отак би й зразу!
Василина (до Олени). Ну, то чого ж дожидаєш — іди, коли батько велить.
Олена (плачучи). Куди я піду — я не хочу!
Тиміш (побожно). Бачте, які тепер слухняні діти!
Олена. Сьогодні піди, а завтра що буде!
Василина. Іди, дурна, поки не бита!
Тиміш. Та чого ви панькаетесь із нею — ломигою її.
Василина (рішуче кидається до Тимоша з рогачем). Ой ти ж мені, пройдисвіте, допік уже до живих печінок!..
Савка. Василино, зажди... Куди ти?..
Василина (захоплено ганяється з рогачем за Тимошем). Та ти ж таки не втечеш од мене! Ні, не втечеш!
Савка. Це вже таке настало, що затуляй вуха й тікай із своєї хати безвісти. (Знизує безпорадно плечима.) Іншого нічого не придумаєш!.. (Раптово хапає із землі батіг, швидко іде до Олени.) Кажи мені, ти чого ще дожидаєшся? Чи ти, може, хочеш, щоб я уклонився тобі та став тебе прохати: (іронічно) «Іди, моя доню, на гуляннячко»?        Ти цього сподіваєшся?  (погрозливо)Чи, може, батога хочеш?

Олена. Ой таточку мій рідненький! Красно дякую, що дозволили дівувати! (разом з Тимошем вклоняються батькові)

(пісня «Країна в нас одна»)

Бажаємо щастя, довголіття, 
Настрою гарного на ціле століття. 
Щоб життя було щасливим і багатим,
І щоб кожен день прожитий
Вам здавався святом.
Всі слова на світі замалі,
Щоб, як хліб дзвеніти з краю в край.
Хай щодня на вашому столі,
Наче сонце, сяє коровай!

Запрошуємо всіх відвідати святковий ярмарок та музей історії с. Червоне.